Історія ліцею
У ХVІІ столітті нинішня територія села
належала Запорізькій Січі.
З 1712 по 1734 рік
всю місцевість по берегам ріки Саксагань захопила Ногайська орда. Після
перемоги над татарами тут оселилися запорожці. У 1738 році на місці
теперішнього села був великий зимівник військового старшини Семена Панчохи з
багатьма земляками та куренями.
Більшість жителів Саксагані були неписьменними. У чотирьох початкових школах
навчалися переважно діти заможних. Діти бідноти не мали можливості вчитися.
У 1926 році відкрили семирічну школу на чолі з директором С.Я.Бальвасом.
З 1940 року у селі було дві початкові школи на 560 учнів.
З 1976 року школа
була занесена в Книгу трудової слави Дніпропетровщини. У 1976 році школа
занесена на районну Дошку Пошани.
Директорами школи працювали ветерани Великої Вітчизняної війни
О.С.Голуб, М.П.Лось, М.І.Черкаський.
У школі навчалися генерал-лейтенант О.Ф.Феденко, Герой Радянського Союзу
Я.П.Вергун, кандидат історичних наук А. Д.Ярошенко, письменник В.Ф.Корж,
депутат Верховної Ради України Ю.М.Береза.
Гімн Саксаганської школи
Підніміть до неба
очі, трохи синяви ковтніть,
Всі ми мріємо
охоче, бо без мрії важко жить.
У людей подібні
мрії, та у кожного своя,
Люди різні, та
одначе на усіх одна Земля.
Приспів:
У кожного свій
дім, у кожного свій сад,
І доля в кожного
своя, своя.
Та все-таки в
людей, дорослих і дітей,
Одна на всіх, одна
Земля.
Мій землянин
незнайомий
В самій
дальній стороні,
Ради діток, ради
дому,
Скажем
разом: "Ні - війні!".
Ми піднімемося
разом проти воєн і пожеж,
Щоб для дружби і
для щастя не було ніяких меж.
Підніміть до неба
очі, трохи синяви ковтніть,
Всі ми мріємо
охоче, бо без мрії важко жить.
Голубів літає
зграя, не страшить їх висота,
Всіх людей єднати
має, рідна матінка Земля.
